Наречення і хіротонія ігумена Юліана (Гатали)
на єпископа Городоцького, вікарія Львівської єпархії.

23 січня 2012 р. Священним Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату намісник Іоано-Златоустівського монастиря у м. Львові ієромонах Юліан (Гатала) був обраний єпископом Городоцьким, вікарієм Львівської єпархії. З благословення Святійшого Патріарха Філарета митрополит Львівський і Сокальський Димитрій 9 лютого 2012 р. під час літургії з нагоди престольного свята монастиря возвів ієромонаха Юліана у сан ігумена.

18 лютого 2012 р. у Володимирському патріаршому кафедральному соборі м. Києва після Всенічного бдіння відбулося наречення ігумена Юліана на єпископа Городоцького, вікарія Львівської єпархії. Чин наречення очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, якому співслужили митрополити Львівський і Сокальський Димитрій та Білгородський і Обоянський Іоасаф, архієпископи Переяслав-Хмельницький і Бориспільський Епіфаній, Вінницький і Брацлавський Онуфрій, Чернігівський і Ніжинський Євстратій та єпископ Вишгородський Агапіт.

Після наречення ігумен Юліан (Гатала) звернувся до присутніх з наступним словом:

Ваша Святосте!
Преосвященні Владики! Всечесні отці!
Улюблені у Христі брати і сестри!

У цей священний та знаменний день у моєму житті я відчуваю особливе духовне піднесення і трепетне переживання перед усвідомленням великої відповідальності нового для мене найвищого служіння Господу Богу та Святій Церкві. Незбагненним Промислом Божим, благоволінням Вашої Святості, рішенням Священного Синоду мене покликано стати єпископом Православної Церкви, а це означає стати наступником святих апостолів, які в своєму служінні уподібнювались самому Господу Ісусу Христу, Який сказав: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас». (Ін. 20, 21)

Погляньмо на великих святителів, священномучеників, сповідників, які сяяли святістю та довершеністю, були сильні в подвигах віри та благочестя, провадили життя подібне ангелам та водночас вважали себе недостойними звання єпископа. Вони швидше погоджувались втікати в пустелю, в безлюдні місця і там терпіти різного роду скорботи й обмеження, аніж зі славою посідати святительські престоли. Бо служіння єпископське — найвище служіння в Церкві Христовій, — і хто викликається на нього повинен пам’ятати слова нашого Господа: «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12, 48) Святитель Іоанн Золотоустий застерігає: «Той, хто отримав єпископство, на скільки на вищий зійшов ступінь, на стільки строгий дасть звіт».

Через єпископа подається Церкві всеосвячувальна Божа благодать. Він повинен бути пастирем над пастирями, пильним керманичем церковного корабля, щоб через бурхливе житейське море досягти разом із паствою блаженної пристані вічного життя. Єпископ являється знаряддям сили і дії Духа Святого, відповідальним за спасіння душ людських. Святитель Григорій Богослов повчає: «Треба спочатку самому очиститись, а потім вже інших очищувати; бути мудрим, а потім когось умудряти; стати світлом, а потім інших просвітлювати; наблизитись до Бога, а потім приводити до Нього інших. Бо єпископ з ангелами стоїть, з архангелами славословить і з Христом спільно священнодіє».

В першому посланні до Тимофія апостол Павло багато пише, яким повинен бути єпископ та каже, що хто єпископства бажає, доброго діла бажає. (1 Тим. 3, 1) Не земна слава чи влада повинні асоціюватися із саном єпископа, а несенням важкого хреста, нелегким і тернистим шляхом слідуючи за Христом, стати добровільним мучеником, який готовий до самозречення, готовий покласти своє здоров’я, працю і навіть життя заради Святої Церкви та своєї пастви; це служіння сповнене страждань та болю; це праця без відпочинку, неймовірне терпіння та переживання.

Коли я щиро приймав монаший постриг, помирав плоттю, щоб воскреснути духом, каявся, щоб примиритись зі своїм Небесним Отцем та постійно перебувати у молитовному спілкуванні із Ним, духовній праці заради спасіння душі, я і помишляти не міг про майбутнє покликання на єпископське служіння. Та сьогодні Господь кличе мене до цього відповідального послуху. Заспокоює те, що не моя воля нині здійснюється і не самостійно я викликаюся на таке служіння, але вибрав мене сам Господь, Який діяв через волю Вашої Святості, Преосвященних Владик — усієї повноти нашої Церкви, і Який промовляє зі сторінок Євангелія: «Не ви Мене обрали, але Я вас обрав» (Ін. 15, 16).

Знаю, що для несення цього подвигу недостатньо одних лише людських сил, на які я ніколи й не покладався. Щиро вірю, що ніколи Господь не залишав мене і шляхом різних обставин і перемін в моєму житті Його Божественна рука вела мене до спасіння. Я переконаний, що Господь і надалі не залишить мене Своєї милості, бо якщо обраний я Ним на це високе служіння, то і подасть благодатну силу виконувати Його святу волю.
Дар, який Господь сподобить прийняти мене з рук Вашої Святості та Преосвященних Владик, як зобов’язує, так і надихає мене до духовного удосконалення, інтелектуального зростання, ще більшої самоорганізації, без чого не може відбутись моє становлення як архиєрея, покликаного нести благу, вічно живу Євангельську вість до сердець людей сучасного суспільства.

Отримуючи призначення стати вікарним єпископом, помічником правлячого архиєрея однієї із найбільш давніх на теренах сучасної України Львівської кафедри, не можу не згадати тих людей, які як прямо, так і опосередковано долучились до мого зростання і в особливий спосіб благословили мене на це нове служіння.

Це моя побожна родина, в якій я виховувався і зростав у дусі християнської істини і моралі. Це сильний духом митрополит Євсевій (Політило), який мене, тоді ще студента Львівської духовної семінарії, у всьому настановляв і завжди був добрим порадником. Це нині покійний митрополит Андрій (Горак), під омофором і священноначалієм якого я відбувся як священнослужитель. І нарешті це нині керуючий Львівською єпархією і сьогодні присутній у цьому кафедральному соборі преосвященний владика Димитрій, який сформував у мені стремління до чернечого життя, до життя блаженного і позбавленого земної марноти, і виховав мене як монаха.

Це ті знакові постаті, без досвіду і щиросердечної молитви яких я не уявляю себе як духовної особи взагалі, і як пастиря зокрема. Але найперше Ви, Ваша Святосте, завжди були і залишаєтесь для мене зразком не лише непохитності віри, не лише благочестивого служіння перед святим престолом, але також і справжнього життя у Бозі і ходіння у Його святих заповідях. Мені як пастирю у кожній проповіді, розмові необхідно свідчити переваги об’єднаного українського православ’я. У цьому сенсі ніщо не може слугувати кращим прикладом, аніж Ваша діяльність і постійна праця як Первосвятителя та Предстоятеля нашої Церкви, архиєреєм якої мене покликано стати. Адже Ви, Ваша Святосте, є незаперечним прикладом самопожертви, відданості Церкві, а також принциповості та незламності у відстоюванні засад Помісності для українського православ’я.

Вважаю невипадковим, що початок мого архиєрейського служіння покладається у неділю м’ясопусну, коли за Божественною Літургією ми почуємо Євангельське читання про Страшний Суд. Для мене це знак, пряма вказівка, що до кінця мого земного життя, допоки сподоблюватиме мене Госполь приносити Безкровну Жертву на Святій Трапезі, не повинні в мені вгасати трепет та страх Божий, а разом із цим і пам’ять, що за усе доведеться дати відповідь Христу Богу на останньому Суді.

Тому, щоб моє служіння було достойним та на славу Церкви Христової, прошу Вас, Ваша Святосте, та Вас, святителі Христові, піднести свої богоугодні молитви до Господа нашого Ісуса Христа як верховного Архиєрея, щоби Він очистив мої гріхи, укріпив, як колись укріпляв своїх апостолів, помазав, як помазував пророків, освятив благодаттю Духа Святого та зробив ревним пастирем, який «душу свою покладає за вівці свої» (Ін. 10, 11).

Амінь!

* * *

Наступного дня, 19 лютого 2012 р., у неділю м’ясопусну, про Страшний Суд, у Володимирському соборі під час Божественної літургії Святійший Патріарх Філарет у співслужінні митрополитів Димитрія та Іоасафа, архієпископів Епіфанія, Онуфрія, Євстратія та єпископа Агапіта звершив хіротонію ігумена Юліана на єпископа Городоцького.

Після літургії Предстоятель Київського Патріархату, вручаючи новопоставленому єпископу Юліану архіпастирський жезл, звернувся до нього з наступним словом:

Преосвященний єпископе Юліане,
улюблений у Христі брат!

Несподівано для тебе, але ми віримо, що з волі Божої, Священний Синод обрав тебе на єпископа Городоцького, вікарія Львівської єпархії. Нині дією Святого Духа через покладання рук архієреїв ти зведений на вищий ступінь церковного служіння.
В молодому віці покликав тебе Господь на служіння Церкві. Після отримання богословської освіти ти був викладачем Львівської Православної Богословської Академії. Нещодавно прийняв чернецтво і, з благословення Львівського митрополита Димитрія, відкрив при Львівській академії чоловічий монастир. Тепер, заради чернечого послуху, тобі належить бути вікарним єпископом – помічником митрополита Димитрія в управлінні однією з найдавніших єпархій Української Церкви – Львівською єпархією.

За традицією, перед тим, як ти почнеш своє нове служіння, нам належить сказати тобі повчальне слово. Тобі відомо слова апостола Павла: «Хто бажає єпископства, той доброго діла бажає» (1 Тим. 3,1). Багато хто із ченців хочуть бути єпископами. Вони думають, що саме їхнє бажання є добрим ділом. В дійсності це не так. Великі святителі Церкви Христової тікали від єпископства. Чому? Тому що боялися відповідальності перед Богом, вважаючи себе недостойними такого високого служіння. Вони думали, що не зможуть у всій повноті виконати архієрейські обов’язки.

Чому вони так думали? Тому що уявляли, що таке архієрей, які труднощі пов’язані з цим високим положенням в Церкві, і які страждання треба йому перетерпіти. Тому апостол Павло цілком справедливо сказав, що той, хто бажає єпископства, той доброго діла бажає. Бажати єпископства – це означає бажати нести тяжкий хрест, це майже те ж саме, що йти за Хрестом на Голгофу.

Але в наш час багато хто із бажаючих єпископства бачать в єпископстві не тяжкий хрест, а лише архієрейську владу і славу. Такі єпископи глибоко помиляються! Паства хоче бачити в єпископі світильника, а недостойний єпископ не може подати приклад високоморального духовного життя, тобто своїм життям не може світити. Одні з них стають п’яницями; другі – користолюбцями, повністю заглибившись в накопиченні земних тимчасових благ; треті впадають в розпутство і навіть неприродні плотські стосунки; четвертими оволодіває марнославство і гордість.

Як правило, такі єпископи не трудолюбиві, вони навіть лінуються регулярно звершувати богослужіння, але над духовенством і паствою виявляють своє владолюбство. На таких єпископів не може покладатися ні паства, ні вся Церква. Вони часто бувають зрадниками. Хіба це ті єпископи, які «доброго діла бажають»? Хіба таких єпископів мав на увазі апостол Павло?

Священнодія єпископа є найважливішою частиною служіння єпископа, і насамперед – відправлення Таїнства Тіла і Крові Христової. Для того, щоб увійти до вівтаря, священнодіючий повинен облачитись в священні одежі, щоб бути через це ніби вилученим із мирського середовища. Але ми, священнослужителі, часто забуваємо, що облачення у священні ризи – це не зовнішня прикраса. Священні ризи повинні відповідати душевній і тілесній чистоті, умиротворенню духу, усвідомленню високого обов’язку перед Богом і паствою. Єпископи і священики часто вдягають світлі і розкішні одежі на брудні душі і нечистими руками торкаються Тіла Христового.

Служіння єпископа є жертовне вмирання заради любові до пастви і Церкви. Сила любові відповідає його любові до церковного служіння. Зв’язок єпископа з духовенством і мирянами повинен звершуватися не через звичайне панування і адміністрування, а через взаємну любов, через служіння. З боку єпископа любов повинна бути батьківська, піклувальна, а з боку духовенства і мирян – синівська, вдячна. Господь сказав: «пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11) і «вівці голос його чують» (Ін. 10,3).
Святитель Іоанн Золотоустий говорить: «Єпископ повинен належати всім і носити тяготи всіх… Єпископу може винести вирок кожен, осудити всі – і мудрі, і нерозумні… якщо будеш діяти сильно – набудеш ім’я жорстокого, якщо слабо – недбайливого… Як буває змушений він засмучувати багатьох волею чи неволею! Як буває він змушений обходитися суворо з багатьма, хотів би він цього, чи не хотів».

Єпископ повинен мати дар співстраждальної любові. Це означає, що чужі біди і падіння він повинен відчувати ніби свої. Єпископ зобов’язаний турбуватися про душі, впливаючи на них як заходами осудження й прощення, так і заходами суворості та дисциплінарного покарання.

Святитель Василій Великий дає таку пораду єпископам: «Сильний у слові не повинен вживати свою владу на зневаження підлеглих і величатися перед ними; навпаки, висоту свого сану зобов’язаний мати за привід до смирення перед ними».

Єпископське служіння кличе тебе, улюблений брате, до багатьох подвигів, до готовності переносити труднощі, скорботи і випробування. Будеш іти цим шляхом, нагорода твоя велика на небесах. Зневажатимеш своє високе служіння – успадкуєш долю грішників. Але ти наберись терпіння і завжди пам’ятай слова Господа, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Покладай усі надії на Господа і на Його Пречисту Матір. Виховуй свою паству в дусі любові до Бога і ближніх, і відданості Україні і її народу.

Спочатку твоє архієрейське служіння проходитиме під керівництвом досвідченого архіпастиря преосвященного митрополита Львівського Димитрія. Це полегшить твоє входження в архієрейське служіння.

А зараз прийми цей жезл – як символ архієрейської влади й опору у важких житейських обставинах, і від даної тобі благодаті Святого Духа благослови цей віруючий побожний народ, який молився сьогодні за тебе і твоє подальше єпископське служіння.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Єпископ  Юліан (в миру Гатала Петро Петрович) —
народився — 29 березня 1980 року в с. Лівчиці, Городоцького району, Львівської обл. в родині робітників

Батько: Гатала Петро Павлович, 1952 р. н.
Мати: Гатала Софія Михайлівна, 1961 р. н.

1986-1987 рр. — навчання у Львівській СШ № 40
1987-1990 рр. — навчання у Підзвіринецькій СШ Городоцького р-ну Львівської обл.
1990-1997 рр. — навчання у Львівській СШ № 31
1997-2004 рр. — навчання у ЛДАіС

21 листопада 1999 р. — преосвященним митрополитом Львівським і Сокальським Андрієм (Гораком) хіротонісований у дияконський сан
4 червня 2000 р. — преосвященним митрополитом Львівським і Сокальським Андрієм (Гораком) нагороджений ювілейною медаллю «2000-ліття Різдва Христового»
10 вересня 2000 р. — преосвященним архиєпископом Дрогобицьким і Самбірським Феодосієм (Пециною) хіротонісований у сан священика
23 вересня 2000 р. – 17 квітня 2004 р. — проходив богослужбову практику у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова. Протягом цього часу був духовним наставником недільної школи, що діяла при соборі, займав посаду викладача християнської етики у ЛСЗШ № 28 та звершував почергове служіння у каплиці Всіх Українських святих Львівської міської громадської організації «Скнилівська трагедія»

24 червня 2004р. — призначений викладачем ЛДАіС
16 листопада 2004 р. — призначений настоятелем академічного храму Святого Іоанна Золотоустого та духовним наставником ЛДАіС
У грудні 2004р. — створив та очолив Недільну Катехитичну Школу «Добрий Пастир»
22 березня 2005 р. — до дня Святої Пасхи преосвященним митрополитом Львівським і Сокальським Андрієм (Гораком) нагороджений наперсним хрестом
У жовтні 2006р. — створив та очолив Молодіжну організацію ім. Святителя Петра Могили
З листопада 2007р. — голова Єпархіального відділу у справах молоді
12 березня 2010 р. — до дня Святої Пасхи Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом нагороджений саном протоієрея
5 травня 2010р. – відзначений благословенною Архиєрейською грамотою

15 квітня 2011 р. — у Хресто-Воздвиженському Манявському скиті митрополитом Львівським і Сокальським Димитрієм пострижений в чернецтво з іменем Юліан на честь святого мученика Юліана Аназаврського.
17 травня 2011 р. — згідно рішення Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату від 13 травня 2011 р. Високопреосвященним митрополитом Львівським і Сокальским Димитрієм призначений намісником новозаснованого Свято-Іоанно-Золотоустівського чоловічого монастиря м. Львова

23 січня 2012 р. — Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату обраний на єпископа Городоцького, вікарія Львівської єпархії.
9 лютого 2012 року за Божественною Літургією у Свято-Іоано-Золотоустівському храмі м. Львова з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета митрополитом Львівським і Сокальським Димитрієм возведений в сан ігумена і нагороджений хрестом з прикрасами.

19 лютого 2012 року хіротонісований у єпископа Городоцького, вікарія Львівської єпархії.

Фоторепортаж і відео на сайті Переяславської єпархії

Фоторепортаж на сайті Львівської єпархії:

- з наречення

- з хіротонії

Прес-центр Київської Патріархії

Tags: богослужіння | Патріарх | привітання | проповідь | хіротонія