Святитель Никифор Сповідник народився в Константинополі в другій половині VIII століття. Глибока віра і готовність до подвигу сповідництва були закладені в ньому його батьками, Федором і Євдокією. Вони дали синові справжнє християнське виховання, підкріплене прикладом їх власного життя. Батько його постраждав як сповідник Православ'я від імператора-іконоборця Костянтина Копроніма (740 – 775). Мати, що розділяла всі випробування свого чоловіка, послідувала за ним у вигнання, а після його смерті повернулася до Константинополя і закінчила життя черницею. Святий Никифор здобув хорошу світську освіту, але більше за все вивчав Священне Писання і читав духовні книги.

У царювання Льва IV (775 – 780) святий Никифор отримав звання царського радника. Знаходячись при царському дворі, він продовжував вести суворе, добродійне життя, твердо зберігав чистоту Православної віри і ревно захищав шанування святих ікон. Після смерті Льва IV, в царювання Костянтина VI (780 – 797) і його матері святої Ірини, в 787 році в Нікеї було скликано VII Вселенський Собор, що засудив іконоборчу єресь. Глибоко знаючи Священне Писання, святий Никифор від імені імператора виступив на Соборі на захист Православ'я, чим значно допоміг святим отцям Собору.

Після Собору святитель Никифор декілька років залишався при дворі, але повне метушні життя все більше і більше обтяжувало святого. Він залишив службу і оселився на самоті, при Босфорі, проводячи життя в наукових працях, безмовності, пості та молитві. Святий Никифор побудував церкву, заснував монастир і вів суворе чернече життя ще до прийняття чернечого постригу.

У царювання імператора Никифора I (802 – 811), після кончини святого Патріарха Тарасія (784 - 806), святий Никифор був вибраний на його місце, прийняв чернечий постриг і священичий сан і був зведений на патріарший престол 12 квітня 806 року, в день святої Пасхи.

При імператорові Леві V Вірменину (813 – 820), ярому прибічнику іконоборчої єресі, для Церкви знову почався період смути і гонінь. Імператор не міг відразу почати відкрите гоніння на Православ'я, оскільки іконоборство було засуджене VII Вселенським Собором. Святий Патріарх продовжував служити у Великій церкві, сміливо переконуючи народ зберігати Православну віру, і проводив послідовну і неослабну боротьбу з єрессю. Імператор почав викликати із заслання єпископів і кліриків, відлучених від Церкви VII Вселенським Собором. Склавши з них єретичний собор, імператор зажадав, аби Патріарх з'явився для дебатів про віру. Патріарх відмовився міркувати про віру з єретиками, оскільки учення іконоборців вже було віддане анафемі VII Вселенським Собором. Він всіляко прагнув напоумити імператора і його оточення, небоязливо роз'яснював народові вчення про шанування святих ікон, написав умовляння до імператриці і градоначальника Євтихіана, найближчого до імператора сановника, приєднавши в кінці пророче слово про швидку загибель єретиків від "караючої руки Господньою". Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого Патріарха Никифора і його попередників – блаженноспочилих Патріархів Тарасія і Германа. Святий Никифор був засланий спочатку в монастир в Хрисополь, а потім - на острів Проконніс в Мармуровому морі. Після 13 років позбавлень і скорботи 2 червня 828 року святий Патріарх Никифор помер у вигнанні.

13 березня 847 року нетлінні мощі святого Патріарха Никифора, що пролежали в землі 19 років, з торжеством були перенесені до Константинополя в соборну церкву Святої Софії.

Святитель Никифор був видатним церковним діячем свого часу, "прикрасою століття і кафедри" і, багато послуживши Церкві, залишив обширну духовну спадщину – багаточисельні праці історичного, догматичного і канонічного вмісту.

Церква.info

Tags: житія святих