.

Конституцією та законами України визначено, що Церква відділена від держави і що всі конфесії, які діють на законних підставах, рівні перед державою і законом. Проте, будучи відділеними від держави, українські конфесії не відділені від суспільства. Як наслідок, на базі двох вищенаведених законодавчих принципів та сучасних реалій у попередні роки в Україні склалася партнерська модель державно-церковних відносин. На жаль зараз їй загрожує руйнування, якого ми прагнемо не допустити.

Ця модель є підсумком важкого шляху, позначеного міжконфесійними та майновими конфліктами 90-х років, «чорним вівторком» 18 липня 1995 р. на Софійському майдані. Гіркий досвід протистояння засвідчив, що модель рівного ставлення держави до різних конфесій, модель партнерської державно-церковної взаємодії – найбільш прийнятна в українських умовах.

Тому Київський Патріархат із занепокоєнням констатує, що окремі релігійні та білярелігійні діячі, а також політики, в тому числі з-за кордону, штовхають нашу державу в бік іншої моделі – фаворитизації лише однієї конфесії за рахунок інших. Ці діячі пропонують державі адміністративними методами втручатися у міжконфесійні суперечки, в усіх питаннях ставати на бік лише однієї Церкви – Московського Патріархату. Ми бачимо, як Московський Патріархат, користуючись тим, що керівництво держави молиться в храмах УПЦ (МП), намагається отримати «право вето» на рішення держави у церковних питаннях, вимагаючи від державних мужів позитивно розглядати лише їхні прохання, а прохання Київського Патріархату ігнорувати.

Наприклад, до держави висувається вимога передати в користування Московському Патріархату історичні храми, на які претендує Київський Патріархат. Одночасно майже в ультимативній формі звучать вимоги не задовольняти ніяких прохань Київського Патріархату. Ми очікуємо, що напередодні та під час візиту Московського патріарха Кирила в Україну такі тенденції лише посилюватимуться. Це поглиблює міжконфесійний конфлікт та викликає обурення наших віруючих.   

Державним мужам необхідно усвідомити, що такими вимогами представники Московського Патріархату провокують міжконфесійне та суспільне збурення, наслідки якого доведеться долати лише самій державі. Більше того – не виключено, що в певних закордонних колах такі провокаційні дії можуть розглядатися, як спосіб ослаблення української влади, розхитування суспільства, підриву державності. Все це потрібно розуміти, особливо спостерігаючи за тим, як для наших сусідів ні багатолітня дружба, ні близькі відносини не стають на заваді, коли одна держава бажає натиснути на іншу.

Київський Патріархат прагне бачити в особі держави дружнього, стабільного і прогнозованого партнера у діалозі та співпраці на благо українського народу. Ми також прикладаємо всіх зусиль для того, щоби самим бути такими партнерами для держави – і в минулому, і тепер. Київський Патріархат цілком поділяє думку, висловлену Президентом України Віктором Януковичем на засіданні Громадської гуманітарної ради: «Для Української держави всі Церкви і релігійні організації рівні і водночас рідні. Дотримання цього принципу ми вимагатимемо від керівників державної влади на всіх рівнях. Держава ніколи не втручатиметься у справи Церкви. Це повинні вирішувати громади і душа кожної людини». Ми хочемо, щоби ці слова Глави держави перетворилися у реальні кроки з налагодження співпраці на всіх рівнях влади.

14 травня 2010 р. Священний Синод Київського Патріархату надіслав Президенту України листа з викладенням своїх міркувань з основних питань взаємовідносин між Церквою і державою. 29 червня 2010 р. листи до Президента та Прем’єр-міністра України надіслав Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Ми сподіваємося, що держава прислухається до голосу Київського Патріархату.

Прес-центр Київської Патріархії
1 липня 2010 р.

Теги: звернення | коментарі | листи | міжцерковні стосунки | Москва–Київ | Президент | Уряд України | Церква–держава | Церква–суспільство