Перебіг та підсумки двох його попередніх візитів переконливо свідчать – діяльність Патріарха Кирила щодо України носить переважно політичних характер. Свої візити він використовує для того, щоби просувати ворожу українській державності політичну концепцію «руського міра», в якому Україні відведена лише роль слухняного «молодшого брата».

Українська державність по суті вступає в суперечність з його баченням Москви, як «третього Риму», що панує над «руським міром». Під гаслами «духовної єдності» Патріарх Кирил просував і просуватиме надалі ідею політичної єдності України з Москвою, перетворення української державності у фікцію. А для досягнення цієї мети Патріарх Кирил діє тими самими методами, що і російське керівництво у «молочному» та «газовому» конфліктах з Білоруссю – душить Україну в «братніх обіймах».

Рік, який минув з часу його першого візиту, підтвердив, що для зміцнення своєї влади Московський Патріарх прагне також зруйнувати незалежність і самостійність УПЦ (МП) в управлінні. З цією метою висуваються ідеї створення в Києві постійної «патріаршої резиденції», набуття Кирилом українського громадянства, навіть проголошення його «Патріархом Московським, Київським і всієї Руси». Все це – небезпечні кроки, які лише збурюють і так не просту церковну ситуацію в Україні.

На словах Патріарх Кирил та його помічники виступають за подолання розділення Українського Православ’я, за діалог з цього приводу з Київським Патріархатом. На практиці ж ми бачимо, що в той час, як в Україні є і щире прагнення до діалогу, і правдиве бажання припинити розділення Церкви, в Московській патріархії хочуть лише імітувати діалог, виглядати миролюбно, насправді проводячи політику агресії. Відразу після успішної зустрічі двох робочих груп з підготовки до діалогу між УПЦ (МП) та Київським Патріархатом в жовтні 2009 р. з боку Московської патріархії були зроблені рішучі кроки до того, щоби цей діалог насправді не зміг відбутися, а справа затягнулася в часі.

Дії Патріарха Кирила підтверджують, що він хоче не відновлення єдності Православної Церкви в Україні, а відновлення своєї влади над Українською Церквою.

Патріарх багато говорить про свою турботу за долю Українського Православ’я – але вперто відмовляється від продуктивного спілкування з Київським Патріархатом, до якого належить більшість православних в Україні. Московський Патріарх знаходить час і можливість для зустрічей та діалогу з католицькими кардиналами, протестантськими пасторами, ісламськими муфтіями та юдейськими рабинами – лише для діалогу з Київським Патріархатом у нього немає ні можливості, ні бажання. Хіба все це – не вияв лукавства, недостойного сану Предстоятеля Помісної Православної Церкви?

Тому від візиту Патріарха Кирила в Україну ми не очікуємо нічого доброго. Знову лунатимуть політичні заяви, знову будуть звучати прокльони на адресу українського народу за «підтримку розкольників». Патріарх облещуватиме нову українську владу, штовхаючи її на шлях силового розв’язання існуючих суперечок. За його дорученням його підлеглі будуть далі, як і дотепер, шукати серед духовенства Київського Патріархату зрадників, щоб їхню зраду оголосити «бажанням багатьох розкольників повернутися в Московський Патріархат».

В цій ситуації найкращою настановою для нас є слова апостола Павла: «Не будь переможений злом, а перемагай зло добром!» (Рим. 12:21). У дні, коли Патріарх Кирил перебуватиме в Києві, ми будемо відзначати річницю Хрещення Київської Руси та проведемо Православний пастирсько-просвітницький форум з метою активізувати духовне просвітництво. 28 липня 2010 р. зранку ми будемо, як і минулого року, звершувати богослужіння у Володимирському соборі та Хресний хід до пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру.

Ми закликаємо всіх наших вірних та прихильників прийти на це богослужіння і Хресний хід, щоби разом помолитися Богові – за Україну, за Київський Патріархат, за державу і народ. І за Патріарха Кирила, щоби Господь дав йому мудрість і сили діяти не лукаво, діяти на благо Православ’я, а не задля реалізації геополітичних планів панування над «руським міром».

Прес-центр Київської Патріархії
1 липня 2010 р.

Теги: звернення | коментарі | листи | міжцерковні стосунки | Москва–Київ | УПЦ КП–РПЦ | УПЦКП–УПЦМП | Церква–суспільство